Колючий дріт винайдено понад сто років тому і має багату історію. Перший колючий дріт був запатентований зі Сполучених Штатів у другій половині XIX століття, і хоча патентів на колючий дріт було подано кілька, винахідником колючого дроту вважається Джозеф Глідден. Саме він запропонував найбільш просту та зручну у виробництві конструкцію колючого дроту, що не сильно змінилася до наших днів.
Колючий дріт був винайдений саме в США з дуже простої причини – у ті роки відбувалося інтенсивне освоєння західних штатів, і потреб тваринників потрібен був дешевий і надійний будівельний матеріал, з якого можна було б виготовляти загони для худоби. І оскільки відчувався значний дефіцит деревини – типового матеріалу для будівництва загонів, довелося шукати інші варіанти. І вихід із ситуації було знайдено – з'явився колючий дріт.
Протягом буквально кількох років було запропоновано кілька прообразів колючого дроту. Деякі відрізнялися складністю виробництва, деякий колючий дріт сильно травмував тварин, деякі типи колючого дроту були досить міцні і ефективні. І ось, нарешті, 1874 року, Джозеф Глідден запатентував свій колючий дріт. Надалі Глідден неодноразово вносив поліпшення у конструкцію свого винаходу – колючого дроту, що підтверджується одержаним ним патентами.
Колючий дріт буквально зробив бум у галузі тваринництва Сполучених Штатів Америки. Використання колючого дроту дозволило виготовляти дешеві та надійні загони, які неможливо було будувати раніше. Завдяки цьому тваринництво отримало суттєвий поштовх у розвитку, і одночасно колючий дріт практично знищив ковбоїв, як професію – більшість західних штатів було перегороджено огорожами з колючого дроту вздовж та впоперек.
На початку XX століття на колючий дріт звернули увагу військові, і це послужило початком історії колючого дроту як засобу фортифікації. Розквіт використання колючого дроту в бойових діях припав на Першу Світову війну – саме в цей час колючий дріт застосовувався особливо широко, змінивши тактику бойових дій – війна стала позиційною. У період Першої Світової війни на лінії фронту використовувалися загородження довжиною десятки кілометрів і шириною сотні метрів. У цей же період розпочали кустарне виготовлення загороджень, що є гармошкою з колючого дроту, так з'явилася одна з найбільш ефективних конструкцій загородження з колючого дроту, яка використовується до цього дня.
Надалі, з появою важкої бронетехніки, значення колючого дроту у бойових діях почало знижуватися, хоча він широко використовувався і під час Другої Світової війни. Але основною сферою застосування колючого дроту у XX столітті стала не війна – колючий дріт використовували для огородження місць утримання ув'язнених та концентраційних таборів. Завдяки такому непривабливому використанню, колючий дріт став символом тоталітарних режимів ХХ століття.
Історія не стояла на місці, і в середині тридцятих років ХХ століття німецький інженер Хорст Даннерт винайшов і запатентував конструкцію нового типу загородження з колючого дроту – спіральне загородження, назване його ім'ям. Такі загородження з колючого дроту успішно використовувала як німецька армія, так і армія Великобританії протягом усієї Другої Світової війни і кілька десятиліть після неї – настільки ефективним виявився цей тип колючого загородження.
Понад сто років конструкція колючого дроту залишалася незмінною, та й сьогодні вона виготовляється практично такою, як її задумав Джозеф Глідден. Але розвиток технологій та підвищення вимог до безпеки призвело до винаходу сучасного варіанту колючого дроту – армованої колючої стрічки Єгоза. Це сталося наприкінці 60-х років ХХ століття і вивело надійність та ефективність загороджень на інший рівень. Використання високовуглецевого сердечника та гострих різальних шипів у вигляді лез у багато разів підвищило захисні властивості захисних загороджень, завдяки чому армована колюча стрічка або колючий дріт Єгоза успішно використовується досі без значних змін її конструкції. Завдяки цьому нині колючий дріт повсюдно поступається місцем своєму сучасному варіанту.